Чопська
міська рада

Офіційний веб-сайт

Насильство в сім’ї як соціальна проблема

0

Сьогодні дуже часто ми чуємо про те, що насильства в сім’ї не повинно бути. Проте також часто ми чуємо про випадки скоєння насильства чоловіка над жінкою, батьків над дітьми. Найстрашніше те, що рамки домашнього насильства виходять за межі дому – і поширюють їх діти, які потерпають від насильства в сім’ї, скоюючи жорстокі вчинки по відношенню до своїх однолітків.

Більшість людей і не підозрює, що насильство має безліч облич. Воно не тільки носить фізичний характер, але й може бути моральним, психологічним, економічним та сексуальним. Найжахливішим є те, що майже кожна дитина в своєму житті стикається з випадками та проявами якогось з цих видів насильства. Впізнайте себе, шановні батьки, у наступних фразах, сказаних на адресу своєї дитини: «Ти неорганізований (а), на тебе не можна покластися, тобі нічого не можна доручити, ти ні на що не спроможний (а)»; «Я тебе вб’ю, якщо отримаєш погану оцінку», «Тебе буде покарано, якщо ти з цим не впораєшся» – типові приклади психологічного та морального насильства.

Насильницькі дії членів сім’ї по відношенню один до одного мали місце у всіх суспільствах і у всі часи, але не завжди вони розглядалися в якості соціальної проблеми.

Домашнє насильство не виникає з нічого. Для народ­ження і розвитку цього монстра потрібне міцне підґрунтя на рівні суспільної та індивідуальної свідомості.

Одним з найважливіших факторів розвитку домашнього насильства є економічний. Побої та глузування набагато частіше трапляються в сім’ях, де є безробітні, та в економічно неблагополучних родинах.

Другий фактор ризику – соціальний. Суспільство в цілому, як мінімум, не протистоїть насильству, а, як максимум, в певних ситуаціях заохочує його через демонстрацію останнього у ЗМІ. Це починається з дитячого садка і підліткових груп, продовжується в юності і зрілому віці і закінчується в старості. Люди похилого віку, які протягом життя знущалися над дітьми, дружинами або батьками, частіше стають жертвами насильства в старості.

Третій фактор ризику – інди­відуальний. Він має медичні і психологічні аспекти. До медичних відносять алкоголізм, наркоманію, неврологічні розлади, до психологічних – досвід домашнього насильства в анамнезі (якщо дитина була жертвою або свідком насильства у власній сім’ї).

Соціально-психологічний підхід розглядає насильство в сім’ї як продукт соціалізації, відтворення тієї моделі поведінки, того життєвого досвіду, який дитина отримала в сім’ї.

Наприклад, з одного боку, серед чоловіків, що б’ють своїх дружин, кількість тих, хто в дитинстві був свідком подібного ставлення батька до матері, в три рази більше, ніж число тих, хто виховувався в благополучних сім’ях. З іншого боку, нагальна потреба у самоствердженні в чоловічій ролі зазвичай спостерігається у тих насильників, які в дитинстві придушувалися матір’ю, знаходилися під її жорстким контролем. Відчуття такого материнського домінування зберігається в сфері несвідомого і буває настільки травматичним, що детермінує скоєння тяжких посягань на жінок, глибинним змістом яких є розрив психологічних зв’язків з матір’ю. Чоловіки часто жінок та дітей ізолюють від оточуючих, контролюють всі їхні контакти з сім’єю і друзями, забороняють їм проходити навчання або влаштовуватися на роботу. Виявлено також, що кожен другий з тих дітей, хто виховувався в жорстких умовах, згодом застосовує насильство щодо своїх літніх батьків, тоді як тільки один з чотирьохсот серед тих, хто не піддавався поганому поводженню в дитинстві, надалі поводиться агресивно.

Насильство тісно пов’язано з соціальним стресом в сім’ї. Серед безлічі проблем, які можуть підвищити рівень напруженості і привести до жорстокості, слід назвати такі як розбіжності у вихованні дітей, секс, вагітність, грошові труднощі, безробіття, необхідність в довготривалій медичній допомозі.

Найжахливішим психологічним наслідком домашнього насильства є його самовідтворюваність, оскільки колишні жертви самі часто стають ґвалтівниками, людьми, здатними на різні види насильства. Як в рамках кількох, так і одного покоління в сім’ї. Пережитий у дитинстві шок від ситуацій домашнього насильства міцно фіксується в підсвідомості жінки або чоловіка як програма поведінки, а за відсутності спеціальної терапії веде до повторення ситуації. При цьому дівчата імовірно стають жертвами у дорослому житті, а хлопці – нападниками. Крім того, діти наражаються на ризик розвитку депресії, імпульсивності, суїцидних намірів, зниження самооцінки, можуть отримати серйозні фізичні травми під час інциденту.

Окрім катастрофічних наслідків для здоров’я жінок, випадки домашнього насильства вкрай негативно впливають на немовлят та ще не народжених (у випадку агресії проти вагітних жінок) дітей.

В Україні проблема домашнього насильства практично не вивчалася. Тільки протягом останнього часу тема насильства у родині стали предметом публічного обговорення. Для того, щоб перемогти реальне зло, його треба зазнати, відкрито обговорити проблему та шукати шляхи вирішення.

Причини ж того, чому жінки не подають скарг у зв’язку з насильством, є тиск суспільних і родинних обставин та бажання зберегти відносини. Культурні та релігійні традиції також присутні серед перешкод, що ускладнюють боротьбу з насильством. Вдосконалення правової оцінки насильства в сім’ї багато в чому залежить від усвідомлення громадськістю та самими жінками того, що насильство в сім’ї є злочином.

Якщо насильника не навчити іншому ефективному способу спілкування з близькими людьми, то він буде продовжувати чинити над ними насильство. У першу чергу ефект дають програми та проекти, що змінюють громадську свідомість в бік попередження та припинення насильства через зміну ставлення суспільства до домашнього насильства проти жінок, пропагування культурної нетерпимості щодо насильства та створення клімату, в якому воно стає неприйнятним.
Інформацію щодо неприпустимості домашнього насильства як способу вирішення проблем потрібно включити у програму шкільної освіти. Знання та навички з виявлення, попередження і припинення домашнього насильства є життєво необхідними і мають стати складовою у навчанні медичних працівників. Особиста участь кожного полягає у наданні допомоги постраждалим родичам, сусідам, колегам, у вихованні дітей на власному прикладі ненасильництва.