Чопська
міська рада

Офіційний веб-сайт

3 грудня – Міжнародний день людей з особливими потребами

0

На сьогоднішній день в нашій державі нараховується близько 3 млн людей з особливими потреба. Це призводить до виникнення низки проблем, пов’язаних із їхньою соціалізацією… 

Толерантність – це саме те, чого так не вистачає сьогодні людям: терпіння, терпимості, розуміння, дружнього ставлення, адекватного сприйняття.

Чудово розуміючи, що ми всі різні і потрібно приймати іншу людину такою, якою вона є, ми не завжди поводимося коректно й адекватно. Важливо бути терпимим одне до одного, що дуже непросто. Толерантність… Майже кожного дня ми зустрічаємося з цим поняттям, але не всі можуть або хочуть проявляти це почуття, тож потрібно разом попрацювати над цією проблемою, щоб кожен взяв для себе щось цікаве та корисне.

Толерантність – це повага права іншого бути таким, яким він є.

Більшість наших співвітчизників, виїжджаючи за кордон, дивуються, як тут багато інвалідів. Не те, що у нас! Але в Україні   людей з обмеженими можливостями не менше, ніж у інших країнах світу. Можливо навіть більше. Вони просто не виходять на вулиці. А все тому, що вулиці, кафе, кінотеатри і навіть оточуючі не готові їх прийняти. Чи часто ви зустрічаєте на вулицях вашого міста світлофори з дублюванням сигналу звуком, рельєфне мощення вулиць, адекватні пандуси, дублювання написів шрифтом Брайля та інші ознаки створення так званого доступного середовища?

Згідно з даними ООН, від 10 до 15 відсотків населення Землі, а це майже 1 мільярд осіб, є інвалідами тією чи іншою мірою. І в Україні цей відсоток не менше. Вони являють собою найчисельнішу групу меншин. І комфорт цих людей – не їхня приватна, а наша спільна проблема.

У 2008 році набула чинності Конвенція про права інвалідів і Факультативний протокол до неї. Її підписала і Україна. Документ зобов’язує країни. які приєдналися до неї, заохочувати, захищати і забезпечувати повне і рівне здійснення всіма інвалідами всіх прав людини і основних свобод, а також розглядати проблематику інвалідності через призму прав людини. Якщо говорити простою мовою, Конвенція вимагає ставитися до людей не як до нещасних отримувачів гуманітарної допомоги, а як до повноцінних членів суспільства.

На Заході в останні десятиліття справді зуміли змінити розуміння суті інвалідності. Зараз увага все менше і менше загострюється на тому, що не так з людиною. Натомість інвалідність визнається більше як наслідок взаємодії індивіда з довкіллям, яке не враховує особливостей індивіда та обмежує його участь у повноцінному житті суспільства. Цей підхід називають соціальною моделлю інвалідності. Наприклад, ми часто стикаємося з тим, що люди з обмеженими можливостями не беруть участі в звичних нам справах, не працюють поруч з нами, не вчаться в університеті, не голосують на виборах в сусідніх кабінках. Але це відбувається не через їхню нездатність це робити. Найчастіше – це наслідок недостатньої підготовленості середовища і оточення. Людям з особливими потребами необхідна наша підтримка і допомога саме в усуненні “бар’єрів”, але в жодному разі не жалість або поблажливість.

Наприклад, на багатьох європейських фестивалях і концертах до квитка для людини з обмеженими можливостями безкоштовно надається квиток для супроводжуючого. В аеропорту Мюнхена для всіх, хто з яких-небудь причин не може самостійно здійснити посадку на рейс, існує спеціальна служба, яка забирає людину прямо з дому і допомагає зайняти своє місце в літаку. І це все, звісно ж, входить у вартість квитка.

Що стосується інфраструктури, то і тут дуже рідко до чогось можна причепитися. Автобуси і вагони метро облаштовані спеціальними пандусами, на кожній станції підземки зазвичай є ліфт, а якщо знадобиться допомога, то черговий по станції або водій зробить усе, щоб людина відчувала себе комфортно.

Основні принципи етикету в спілкуванні з людьми з обмеженими можливостями

•  Головне – людина, а не її інвалідність.

• Коли  Ви  хочете  запропонувати свою допомогу, запитайте спочатку чи вона потрібна.

•  Розмовляючи  з  людиною,  яка пересувається  на  візку, намагайтесь розташуватися  так,  щоб  її  та  Ваші  очі  були  на  одному  рівні,  тоді Вам буде простіше вести розмову.

• Розмовляючи  з  людиною, яка має труднощі в спілкуванні, слухайте  її    уважно.  Майте терпіння   її   вислухати,  чекайте   доки   людина закінчить фразу. Не виправляйте  її  та  не намагайтесь пояснити щось замість неї. Якщо це потрібно, ставте короткі запитання, які потребують коротких відповідей.

•  Розмовляючи  з  людиною  з  вадами зору, обов’язково  назвіть себе і тих  людей,  які прийшли  з  Вами. Якщо Ваша  розмова  проходить  в  групі, не  забувайте пояснити  до  кого Ви  на  даний  час  звертаєтесь. Озвучуйте все, що ви пишете на дошці або показуєте на екрані.

• Щоб  звернути  на  себе  увагу  людини  з  вадами  слуху  помахайте рукою,  або доторкніться  до  неї. Говорячи  з  нею, дивіться  їй прямо   у  вічі  і  говоріть  чітко.  Деякі  люди  читають по  губам. Намагайтесь    стояти так, щоб Вас та Ваші уста було добре видно та щоб Вам нічого не заважало (чашка з кавою, їжа, папка і т.п).

• Не забороняйте дитині задавати  питання про людину з інвалідністю. Відкрите спілкування допомагає змінити  ставлення до  людей з інвалідністю та ліквідувати непорозуміння.

Люди з особливими потребами – такі ж як і ми. Їх багато. Ми їх так мало бачимо серед нас тому, що ми не вміємо бути серед них.

Але найважливіше – це все ж таки ставлення оточуючих.

Не стороніться людей з інвалідністю. Якщо Ви готові вести себе з ними з повагою й розумінням, вони не образяться, якщо Ви помилитесь.

Тільки-но ми перестанемо жахатися від людей з обмеженими можливостями і позбудемося патології в суспільстві, яка не дозволяє нам спокійно сприймати всіх без винятку, незважаючи на індивідуальні відмінності, саме тоді кількість подібних ситуацій почне стрімко зменшуватися. Люди з особливими потребами перестануть сидіти в чотирьох стінах, а ми з вами ще на один крок  наблизимося  до держави, в якій ми всі так хочемо жити.

Пам’ятайте: інвалідність – це не вирок! Таким людям важлива постійна увага і турбота суспільства!