Домашнє насильство і війна
В Україні ще з 2014 року триває війна з Росією. 20 лютого 2014 року Росія тимчасово окупувала півострів Крим, 12 квітня 2014 року почалося захоплення нею українських міст у Донецькій та Луганській областях, 24 лютого 2022 року країна-агресор здійснила повномасштабне вторгнення у нашу країну.
На жаль, наслідки для захисників України ще з 2014 року для багатьох є дуже травматичними, зокрема – психологічно. І ті сім’ї, які, і без цих травматичних наслідків, мали непрості відносини, відчули їхній згубний вплив, адже почалися випадки здійснення домашнього насильства. Там, де вони були ще до війни, вони почастішали та набрали сили… Для тих, хто до війни не вчиняв насильства – після війни в результаті довготривалого напруження та стресу, постійного режиму підвищеної пильності, насильство може проявитися як результат втрати самоконтролю, нездатності вчасно опанувати агресію. І без допомоги психолога, фахового спеціаліста, підтримуючого оточення, розуміння родини тут точно не обійтися.
Після повномасштабного вторгнення Росії, захисниками України на лінії фронту, яка значно збільшилася, стали дуже багато чоловіків та жінок. Так само як їх багато і серед медичних працівників та волонтерів, які допомагають евакуйовувати мирних жителів із самого пекла, допомагають рятувати тварин – так само ризикуючи своїм життям і здоров’ям. Це все робить свій відбиток на психологічному здоров’ї людей, на переоцінці життєвих цінностей. Надзвичайно велика кількість людей втрачає рідних на своїх очах… Життя у постійному страху за своє життя, за життя своїх рідних та навіть життя домашніх улюбленців, які теж стають членами сім’ї; постійній необхідності ховатися, часто по суті не маючи навіть, де…; втрата житла, на яке дуже часто збирали півжиття…; необхідність евакуації з одним рюкзаком у невідомість… - все це відбивається на людях, на їх здатності контролювати свій емоційний стан.
Навіть на території країни, де тепер відносно спокійно, теж іде переоцінка цінностей. Переоцінюється цінність матеріального і цінність самого життя та здоров’я…
І все це після війни (яка, дай Боже, швидше б закінчилася!) матиме наслідки для майбутнього, для того, щоб знайти сили розпочати все спочатку…
Це не може означити, що людина після війни обов'язково має стати кращою чи гіршою – але вона точно вже буде іншою. Надмірна пильність, нездатність розслабитися, стан постійної мобілізації у мирному житті уже є тягарем. Саме надмірна пильність стає причиною знервованого стану, адже реакція на будь-що миттєва. Якщо на війні ти не вдариш першим, то вдарять тебе.
Однак у війні є й зворотній бік, якби це жорстоко не звучало. Війна загартовує, дає зрозуміти, що можливості людини необмежені. І для багатьох участь у бойових діях може стати точкою зросту.
Через прожиті піки людина починає розставляти по-іншому пріоритети. Значна частина воїнів адаптуються до мирного життя самостійно, тому що відчули точку зросту, впевненість, свою силу, вони стають більш сміливіші й продовжують жити повним життям.
Головне, після пережитого, зрозуміти солдата/солдатку чи волонтерів, прийняти їх з тим досвідом, що вони були на війні, що вони стріляли, і стріляли у людей, що втрачали друзів і багато пережили. Зрозуміти тих, хто втратив все… Та зрозуміти почуття тих, хто чекав твого повернення. Бо для них це теж був бій, 24/7. І тоді відбудеться ота перша важлива контактна зустріч.
Особливу увагу хочеться звернути на те, що, на превеликий жаль, випадки домашнього насильства є навіть тепер, у цей дуже важкий час для всіх нас. Тоді, коли нам, як ніколи потрібно триматися разом, бути підтримкою одне одному! Не будемо зараз нагадувати про відповідальність за його вчинення. Хочеться сказати лише одне. Є такий вислів: «Якщо хочеш змінити світ на краще, то іди додому і люби свою сім’ю». Багато людей відчувають провину, що роблять зараз не достатньо для України, для людей, яким дісталося більше, чим їм… Але ми можемо це змінити, роблячи те, що в наших силах! Давайте берегти і поважати один одного! І це вже буде дуже великий вклад у перемогу над ворогом. Якщо кожний робитиме те, що в його силах, то кожний буде героєм: героєм для себе, для сім’ї, для оточуючих, для країни! Адже великий механізм не може працювати без маленьких складових. Маленькі частинки і складають цей великий механізм! Без них він розвалиться, хоч би яка, на Ваш погляд, велика сила його утримувала!
Все буде Україна! Тримаймося! Слава Україні! Героям слава!
