Домашнє насильство
Домашнє (побутове) насильство — це насильство чи інше жорстоке поводження однієї людини (людей) над іншою (іншими) у рамці побутових відносин, таких як шлюб чи співжиття. Воно може називатися насильством з боку інтимного партнера, коли здійснюється чоловіком (дружиною) чи інтимним партнером(-кою), між людьми, що перебувають у дійсному шлюбі/стосунках чи що перебували в таких раніше. Домашнє насильство також включає насильство щодо дітей, батьків, старших родичок чи родичів та інші насильницькі акти між членами родини. В сучасному світі все більше жінок потерпають від домашнього насильства.
Домашнє насильство набуває численних форм, включно з фізичним, сексуальним,економічним, психологічним насильством, та варіюється від прихованих, стертих форм на кшталт епізодів емоційного знущання (наприклад, сталкінгу чи залякування) до зґвалтувань у шлюбі та грубого фізичного насильства, як-от побиття, душіння, калічення жіночих геніталій чи обливання кислотою, що призводять до хронічних захворювань, інвалідності чи смерті.
У світовому масштабі постраждалими від домашнього насильства в абсолютній більшості є жінки; жінки також страждають від важчих, порівняно із чоловіками, форм насильства. Основним чи першочерговим мотивом партнерського насильства жінок щодо чоловіків є самозахист чи інше самозбереження (наприклад, емоційного здоров'я)[. При цьому домашнє насильство (поряд зі зґвалтуваннями) є одним з найбільш неосвітлюваних злочинів на світовому рівні.
Інформованість про домашнє насильство, його сприйняття, визначення та документування широко варіюються між країнами. Домашнє насильство часто здійснюється в контексті примусових та дитячих шлюбів. У деяких країнах домашнє насильство виправдане та узаконене, особливо у випадках реальної чи гаданої подружньої зради з боку жінки, і підтримується юридично. Дослідженнями доведено недвозначний та сильний зв'язок між рівнем гендерної нерівності у країні та поширеністю домашнього насильства.
У аб'юзивних стосунках часто спостерігається цикл насильства, протягом якого чергуються зростання напруги, вчинення насильства та період примирення і спокою. Потерпілі можуть бути втягнуті в пастку цього циклу ізоляцією для сприяння насильству, насильницькою владою та контролем, травматичною прив'язаністю до кривдників], суспільним схваленням насильства, нестачею фінансових ресурсів, страхом (залякуванням), соромом (звинуваченням жертви) та прагненням захистити дітей.
Кривдники чинять домашнє насильство, коли вірять, що насильство є дозволеним, прийнятним, узаконеним чи про нього не буде повідомлено. Такі уявлення спричинюють міжпоколінні цикли насильства серед дітей чи інших людей, котрі відчувають, що таке насильство є прийнятним, виправданим і на нього дивляться крізь пальці. Багато людей не усвідомлюють себе як кривдників чи жертв, розглядаючи свої досвіди насильства як «сімейні конфлікти, що вийшли з-під контролю».
Наслідки домашнього насильства для потерпілих варіюються від фізичної інвалідизації, хронічних проблем зі здоров'ям, важких психічних порушень (таких, як ПТСР, депресія, синдром травми зґвалтування, наркоманія, тривожні розлади, тощо) до фінансової скрути та нездатності будувати здорові стосунки. Діти, що живуть у домівках з насильством, з раннього віку виявляють психологічні проблеми, такі як ухильність, надчутливість до загроз, неконтрольована агресія, що призводять до вторинної травматизації.«Сімейне насильство» є ширшим за обидва зазначені терміном, воно використовується, щоб включити насильство над дітьми, людьми похилого віку та інші насильницькі акти між членами родини.
В 1993 ООН у Декларації про усунення насильства проти жінок визначила домашнє насильство як: «Фізичне, сексуальне та психологічне насильство, що відбувається в родині, включаючи побиття, сексуальні зловживання над дітьми жіночої статі удома, подружні зґвалтування, шкідливі для жінок традиційні практики, неподружнє насильство та насильство, пов'язане з експлуатацією».
Українське законодавство
Законодавство про запобігання та протидію домашньому насильству складається з Конституції України, міжнародних договорів, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, Закону «Про запобігання та протидію домашньому насильству» та інших нормативно-правових актів щодо недопущення насильства.
У законі України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (2017) визначаються форми домашнього насильства:
- фізичне насильство — форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
- сексуальне насильство — форма домашнього насильства, що включає будь-які діяння сексуального характеру, вчинені стосовно повнолітньої особи без її згоди або стосовно дитини незалежно від її згоди, або в присутності дитини, примушування до акту сексуального характеру з третьою особою, а також інші правопорушення проти статевої свободи чи статевої недоторканості особи, у тому числі вчинені стосовно дитини або в її присутності;
- психологічне насильство — форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи;
- економічне насильство — форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.
Також визначено, що запобігання домашньому насильству — це система заходів, що здійснюються органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, а також громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, та спрямовані на підвищення рівня обізнаності суспільства щодо форм, причин і наслідків домашнього насильства, формування нетерпимого ставлення до насильницької моделі поведінки у приватних стосунках, небайдужого ставлення до постраждалих осіб, насамперед до постраждалих дітей, викорінення дискримінаційних уявлень про соціальні ролі та обов'язки жінок і чоловіків, а також будь-яких звичаїв і традицій, що на них ґрунтуються.
Домашнє насильство поширене по всьому світу, в різних культурах і не залежить від рівня матеріального достатку сім'ї. При цьому індикатори нижчого соціоекономічного статусу (такі як безробіття та низький дохід) є факторами ризику вищих рівнів домашнього насильства.
Причини та фактори
Ключовим з факторів домашнього насильства є уявлення, що аб'юз чи насильство будь-яких форм є прийнятними. Інші фактори включають зловживання психоактивними речовинами, безробіття, проблеми з психічним здоров'ям, ізоляцію, залежність від аб'юзера та ряд інших характеристик.
Можливість жінок, що потерпають від домашнього насильства, полишити стосунки, є вирішальною для запобігання подальшому аб'юзу.
Чоловіки схильні не повідомляти про власні злочини та зловживання у домашньому насильстві, тоді як жінки схильні не повідомляти про власну віктимізацію (що вони є потерпілими) та переоцінювати власноруч скоєне насильство. Фінансова чи родинна залежність, нормалізація насильства та самозвинувачення знижують імовірність того, що жінка заявить про те, що постраждала. На контрасті з цим, імовірність того, що чоловік заявить про насильство, котре вчинив він, знижують його страх та уникання законних наслідків, схильність звинувачувати партнерку та наративний фокус чоловіків на власних потребах.
Сімейне насильство характеризується циклічністю, з якою воно спричинюється, реалізується та викликає повторне насильство.
Якщо Вам або Вашим близьким потрібна допомога або будь-які консультації звертайтеся:
15-47 урядова гаряча лінія з питань протидії торгівлі людьми, запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей.
0 800 500 202/ 102 гаряча лінія Національної поліції України
0 800 213 103 контакт-центр системи безоплатної правової допомоги
0 800 500 335 або на короткий номер 116 123 національна «гаряча лінія» з попередження домашнього насильства , торгівлі людьми та гендерної дискримінації
0 800 500 225 або на короткий номер 116 111 національна дитяча «гаряча лінія»
103 / будь-якого медичного закладу
0 800 213 103 до Координаційного центру з надання правової допомоги
0 800 505 501 та 527 Національна безкоштовна гаряча лінія з питань протидії торгівлі людьми та консультування мігрантів, у тому числі щодо безпечного виїзду за кордон. Дзвінки є безкоштовними зі стаціонарних та мобільних телефонів, анонімними й конфіденційними.
або до структурних підрозділів Чопської міської територіальної громади, які наділені повноваженнями протидії у сфері домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації за адресою: м. Чоп, вул. Залізнична-1
Міський Центр соціальних служб, 0312/ 71-23-03
Управління праці та соціального захисту населення, 0312/71-28-84
Служба у справах дітей, 0312/71-23-03
Якщо Ви зазнали будь-якого з видів насильства або розумієте, що існує загроза його скоєння, пам’ятайте, що найголовніше правило - НЕ МОВЧАТИ!!!
